Методи найпростішої фізіотерапії

Методи найпростішої фізіотерапії

 

Фізіотерапія – це застосування з лікувальною метою фізичних впливів.

Основні фізичними методами лікування, що застосовуються в стаціонарах і в поліклініці:

-  теплолікування;

 - водолікування;

- світлолікування;

- інгаляції.

Фізичні методи є провідними в комплексному лікуванні хворих з захворюваннями органів кровообігу, травлення, нервової системи та кістково-м’язового апарату. Застосування фізичних лікувальних факторів особливо ефективне для профілактики і лікування початкових форм професійних захворювань, що виникають у робітників при систематичному впливі виробничого пилу, вібрації, шуму, при функціональних перевантаженнях нервово-м’язового апарату, а також при явищах ультрафіолетової недостатності.

Основними фізичними методами лікування, що застосовуються в стаціонарах і в поліклініці є тепло-, водо- і світлолікування, інгаляції. Більшість із цих методів впливають на шкіру, змінюючи обмінні процеси не тільки у шкірі, але і в глибоко і віддалено розміщених органах і в цілому організмі. Підсилення кровообігу у тканинах і органах під дією тепла пришвидшує розсмоктування запальних процесів, зменшує спазми, заспокоює больові відчуття. Холод на місці його прикладання спричиняє звуження дрібних судин (тому це сприяє зупинці кровотечі). У зоні дії холоду зменшується кровообіг, знижується чутливість нервових рецепторів. Завдяки цьому холод також має протизапальну дію і зменшує больові відчуття.Медичні банки – невеликі колбоподібні склянки місткістю 30-60 мл з гладенькими потовщеними вінцями і широким круглим дном. Викликають тимчасову гіперемію шкіри шляхом створення зниженого тиску повітря на відповідних ділянках тіла

. Справляючи рефлекторний вплив на кровопостачання тканин і органів, банки поліпшують процеси розсмоктування при запаленні; крім того, їм властива відтяжна і знеболювальна дії. Банки ставлять на грудну клітку, за винятком ділянки серця, і на поперекову ділянку. Не можна ставити банки на хребет, груднину, ділянку серця і на молочні залози у жінок. Для виконання процедури у коробку складають 10-20 попередньо вимитих гарячою водою і перевірених на цілість банок, місткість з етиловим спиртом, вазелін, вату, сірники і металевий стрижень. Хворого вкладають на ліжко або кушетку, оголюють ділянку, на яку будуть ставити банки і змащують її вазеліном. Коробку з банками ставлять біля ліжка хворого. На металевий стрижень щільно намотують шматок вати, змочують її спиртом (надлишки відтискають) і підпалюють. Лівою рукою беруть банку і тримають її неподалік від тіла хворого. Правою рукою на декілька секунд вводять в банку палаючий ватний тампон, після чого швидко приставляють її до тіла хворого. Внаслідок створення у банці розрідженого простору в неї втягується шкіра, і банка щільно прилягає до тіла (рис. 2.60). Звичайно ставлять 10-20 банок на 15-20 хв. Хворого треба добре вкрити.

 Під банкою утворюється крововилив. Для того, щоб безболісно зняти банку, треба однією рукою відхилити її вбік, а пальцями другої руки притиснути шкіру біля краю банки з протилежного боку. Після процедури шкіру витирають від вазеліну, хворого тепло вкривають на 20-30 хв.

Гірчиця. Медичне застосування гірчиці базується на здатності ефірної гірчичної олії подразнювати шкіру і розширювати її кровоносні судини

. Використовують як відтяжний, протизапальний та як засіб рефлексотерапії. Науковими дослідженнями встановлено позитивний вплив гірчичників на продукцію інтерферону, що пояснює їх протизапальну дію. Гірчичники фабричного виготовлення мають специфічний запах, не обсипаються. Термін їх придатності 9-12 місяців. Ставити гірчичники можна на всі ділянки тіла: при підвищенні тиску на потилицю, при болю в ділянці серця – в І-ІІ міжребер’ї зліва і на ліве плече, при запаленні легень – між лопатками і нижче лопаток, при болю в суглобах і м’язах на болісні місця. Перед використанням гірчичник змочують в теплій воді на декілька секунд (температура її не повинна перевищувати 35 °С), струшують і прикладають до шкіри гірчицею на 10-15 хв. Припідвищенні чутливості шкіри під гірчичник підкладають змочений цигарковий (не газетний) папір. На гірчичники кладуть рушник. Після закінчення процедури гірчичники знімають, шкіру обмивають теплою водою і витирають досуха.

Промисловість випускає гірчичники, які складаються із малих пакетів з гірчицею з’єднаних у паперову стрічку. Ножицями відрізають гірчичник необхідного розміру і форми, який може мати 4-6-8 гнізд з порошком гірчиці. Паперову стрічку з пакетами струшують для рівномірного розподілу порошку. Не змінюючи положення, опускають на декілька секунд в теплу воду і накладають пористим боком паперу на шкіру, прикривши зверху рушником. Термін процедури від30 хв до 4 год, при цьому можна змінювати розміщення гірчичника. Відсутність сильного паління дозволяє проводити тривалі процедури цими гірчичниками особам з чутливою шкірою, літнім людям і дітям

.Спосіб приготування гірчичників у домашніх умовах. До 1 столової ложки гірчичного порошку додають 1 столову ложку пшеничного борошна і, повільно розмішуючи, підливають гарячу воду (45-50 °С) до отримання однорідної кашоподібної маси. Ця маса повинна постояти 30 хв до утворення ефірно-гірчичної олії. Потім її наносять на подвійний шар марлі потрібних розмірів, накривають зверху другим шаром марлі і накладають на шкіру. Ці гірчичники діють значно сильніше від фабричних, тому знімати їх слід швидше.Компреси бувають загальні і місцеві. До загальних компресів належать вологі закутування. Місцеві компреси можуть бути зігріваючими, холодними і гарячими.

 Зігріваючий компрес викликає тривале розширення шкірних і глибоко розміщених кровоносних судин, що призводить до посилення кровообігу, сприяє розсмоктуванню запального інфільтрату і зменшенню болю. Зігріваючий компрес складається з трьох шарів: І – шматка чистої щільної, але м’якої і гігроскопічної тканини (лляне або бавовняне полотно), змоченої в рідині кімнатної температури і добре відтиснутої; ІІ – клейонки або вощаного паперу; ІІІ – негігроскопічної вати. Кожен наступний шар повинен бути на 2 см ширшим від попереднього. Приготовлений компрес акуратно прикладають до ділянки тіла таким чином, щоб вологий шар щільно прилягав до шкіри, а інші з надлишком прикривали його (рис. 2.62). Потім компрес прибинтовують і закріплюють пов’язку теплою вовняною хусткою чи шарфом. Тривалість використання компресу 6-8 год. Щоб зменшити подразнення шкіри, місце прикладання компресу при його заміні ретельно протирають теплою водою, етиловим спиртом, обсушують м’яким рушником і роблять перерву на 2 год.

Місцевий зігріваючий ефект можна отримати і за допомогою грілки. При її застосуванні відбувається розслаблення гладеньких м’язів, що призводить до зменшення спастичного болю. Болезаспокійливий ефект грілки використовують при виразковій хворобі, печінковій чи нирковій коліках. Грілку не можна призначати при болю в животі, причина якого не з’ясована, злоякісних пухлинах, в першу добу після травми, зовнішній і внутрішній кровотечах, розладах шкірної чутливості. Грілку використовують для місцевого поліпшення кровообігу, що сприяє розсмоктуванню запальних процесів, а також з метою зігрівання тіла і як знеболювальний засіб при спастичному болю.Гумову грілку об’ємом 1-1,5 л заповнюють гарячою водою на 3/4, потім, стиснувши її біля шийки, випускають повітря і щільно загвинчують пробку. Грілку витирають рушником, перевертають пробкою донизу для перевірки герметичності, обгортають пелюшкою чи рушником і прикладають до тіла хворого (рис. 2.63). Дуже гарячу грілку кладуть спочатку на простирадло чи ковдру. Тримають її до вистигання. Слід виявляти обережність при використанні грілки у хворих з розладом свідомості чи втратою шкірної чутливості. У таких хворих необхідно контролювати ступінь нагрівання шкіри. Замість водяної грілки можна застосовувати електричну, ступінь нагрівання якої регулюється реостатом. Користуватися нею потрібно з перервами.Гарячий парафін глибоко прогріває шкіру і підлеглі тканини, діє як протизапальний та розсмоктувальний засіб. Півкілограма твердого парафіну кладуть у чисту суху металеву каструлю і розігрівають на водяній бані. Парафін плавиться при 55 °С, але його нагрівають до 60 °С. Потім на ділянку шкіри, попередньо обмиту теплою водою з милом і старанно обсушену рушником, плоским малярним пензлем накладають рідкий парафін до одержання шару завтовшки 1-2 см. Зверху накладають клейонку, а потім закутують шерстяною тканиною (рис. 2.64). Тримають на шкірі до вистигання (30-160 хв). Парафін можна накладати через день, а при відсутності подразнення шкіри і щодня. Для дії на кисть чи стопу використовують парафінові ванни. На уражену ділянку пензлем нашаровують парафін товщиною 1,5-2 см. Після цього кисть чи стопу занурюють у ванночку з парафіном і обгортають ковдрою. Попередньо нанесений шар попереджує опіки. Тривалість процедури до 90 хв.

Гарячі компреси. Щільну тканину змочують у гарячій воді (50-60 °С), відтискають і прикладають до тіла. Зверху накладають клейонку і товсту (краще вовняну) тканину. Замість тканини можна покласти на клейонку грілку.

Холодні компреси (примочки) кладуть при забої, травмі, кровотечі. Вони викликають місцеве охолодження і звуження кровоносних судин, зменшення кровонаповнення і болю. Для примочки беруть шматок марлі чи полотна, складеного в декілька шарів. Його змочують холодною водою, надлишок її відтискають і накладають примочку на потрібне місце на 2-3 хв, після чого замінюють новою.

Для тривалішого місцевого охолодження зручніше користуватися піхурем з льодом. Це плоский гумовий мішок, що заповнюється шматочками льоду. Пузир з льодом застосовують при внутрішніх кровотечах, при маренні на тлі гарячки, у початковій стадії деяких гострих захворювань органів черевної порожнини. Враховуючи, що пузир з льодом дає більше охолодження, ніж холодний компрес, його доцільно не прикладати до тіла, а підвішувати (над головою, животом), роблячи через кожні півгодини перерву на 10 хв.Близькі за дією до компресів вологовисихаючі пов’язки, що використовуються при екземах, ексудативному нейродерміті. Марлю, складену в 10-15 шарів, змочують у розчині ліків, відтискають і накладають на шкіру. На неї кладуть компресний папір дещо більших розмірів і прибинтовують. Міняють пов’язку в міру висихання через 4-6 год, присохлу пов’язку відмочують тим самим розчином.Гірудотерапія – використання п’явок з лікувальною метою. Їх застосовують при церебральній формі гіпертонічної хвороби,передінсультних станах, місцевому застої крові, при застійній печінці, тромбофлебітах. Зберігають п’явки у річковій чи джерельній воді у банках, прикритих марлею, щоб забезпечити доступ повітря. Воду міняють щодня, банку тримають на вікні при температурі 10-15 °С. До використання придатні здорові голодні п’явки, що швидко рухаються у воді. В’ялі рухи, ущільнення і клейка поверхня свідчать про хворобливий стан і непридатність п’явки.Місця прикладання п’явок: ділянка за вухами, зліва від груднини, праве підребер’я, нижні кінцівки. За вухами п’явки ставлять, відступивши 1 см від вушної раковини; на ділянку серця – у третьому-п’ятому міжребер’ях на 1 см вліво від краю груднини; при застійній печінці – вздовж реберного краю; при геморої – на ділянку куприка і навколо анального отвору .Для процедури готують: стерильний лоток, пінцет, перекису водню, підсолену воду, розчин глюкози, пробірки, мензурку, стерильні тампони, серветки, перев’язувальний матеріал. Шкіру на місці прикладання п’явок миють, витирають насухо. П’явки краще присмоктуються до теплої шкіри, змоченої солодкою водою. П’явку дістають пінцетом і вміщують у пробірку чи мензурку хвостовим кінцем вниз, а головним – до відкритого краю. Потім прикладають пробірку до шкіри хворого і чекають, поки п’явка присмокчеться (про що свідчать рухи біля її головного кінця). Тоді пробірку прибирають, а під п’явку підкладають шматок марлі, щоб не прикріпилася задня присоска. П’явка тримається 30-60 хв і сама відпадає. Для активації п’явки вздовж її тіла проводять змоченою у теплій воді ватою. Якщо п’явку треба зняти, то шкіру хворого змочують підсоленою водою. Кожна п¢явка висмоктує 2-10 мл крові, а ще 10-40 мл може витекти з місця укусу. На місця укусів накладають суху стерильну пов’язку. Призначають по 4-8 п’явок на сеанс. Сеанси повторюють 2-4 рази через 2-3 дні.Протипоказання: кровоточивість, анемія, хвороби шкіри, септичні і алергічні стани.При порушенні правил асептики можуть з’явитися місцеві ускладнення: свербіння шкіри навколо ранки чи нагноєння. Для зменшення свербіння шкіру навколо ранки змащують сумішшю нашатирного спирту і вазелінової олії у рівних частинах. Якщо через 2-3дні після укусу п’явки ранки кровоточать і тиснуча пов’язка не допомагає, то можна їх припекти кришталиками калію перманганату.П’явок використовують лише один раз. Після процедури їх знищують (кладуть у солону воду або розчин формаліну).Водолікування (гідротерапія) – використання води з лікувальною і профілактичною метою. Розрізняють: власне водолікування і бальнеотерапію – застосування природних та штучно виготовлених мінеральних вод

.При водолікуванні поруч з температурою важливе значення має механічна дія – тиск води, її рух. Процедури з холодною водою (до 20 °С) спричиняють загальнотонізуючу дію, стимулюють діяльність нервової і серцево-судинної системи, підвищують обмін речовин. Процедури з теплою водою (37-39 °С) мають заспокійливу дію, їх призначають при хронічних запальних захворюваннях, особливо опорно-рухового апарату, розладах водно-сольового і жирового обмінів. Процедури з гарячою водою (вище 39 °С) мають потогінну дію і підвищують обмін речовин організму.
Протипоказання до водолікування: виражений атеросклероз, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., інфекційні захворювання, активні форми туберкульозу, злоякісні пухлини, підвищена кровоточивість, захворювання кровотворних органів, деякі захворювання шкіри.Ванни можуть бути загальними (у воду занурюють все тіло) і місцевими – у воду занурюють частини тіла. Напівванни – вода покриває нижню частину тіла до пояса; сидячі ванни – вода покриває лише ділянку таза, нижню частину живота, верхню частину стегон без занурення у ванну ніг. Залежно від температури ванни діляться на холодні (нижче 20 °С), прохолодні (до 30 °С), індиферентні (34-36 °С), теплі (37-39 °С), гарячі (вище 39 °С). За хімічним складом ванни можуть бути прісними, ароматичними, мінеральними, газовими.Перед відпуском процедури медична сестра перевіряє готовність приміщення і самої ванни до її проведення. Температура у ванному приміщенні має бути не нижче 25 °С, слід остерігатися протягів. Санітарка миє ванну губкою з милом і гарячою водою, потім споліскує дезінфікуючим розчином (0,5 % освітленим розчином хлорного вапна), а перед наповненням ванни обмиває її гарячою водою. Хворий сідає у ванну таким чином, щоб спиною спиратись на спинку ванни, а ногами впиратися у протилежну стінку: у разі необхідності під ноги кладуть опорний щиток або спеціальне пристосування. В шафці невідкладної допомоги потрібно мати набір ліків для надання невідкладної допомоги при погіршенні стану хворого. Під час процедури медична сестра слідкує за загальним станом хворого, кольором шкіри, властивостями пульсу (див. “Гігієна хворого”).Прісні ванни готують із водопровідної води. Фізіологічна дія пов’язана з температурою води і гідростатичним ефектом. Прохолодні ванни стимулюють обмін речовин, при цьому підвищується споживання кисню і зростає мобілізація жиру для підтримання внутрішнього енергетичного балансу. Призначають їх при ожирінні. Ванни з індиферентною температурою мають тонізуючу дію, якщо їх приймають впродовж 10-15 хв; збільшення тривалості процедури – заспокоює хворого (призначають при функціональних розладах нервової системи).Гірчичні ванни призначають як відволікаючий засіб при катарі верхніх дихальних шляхів, бронхіті. Для цього 100-300 г сухої гірчиці розчиняють у 10 л води при 38-40 °С. Отриманий розчин виливають у ванну, наповнену прісною водою необхідної температури і добре розмішують. Загальну гірчичну ванну проводять при температурі води 36-38 °С протягом 5-7 хв, а місцеву (для ніг) – 39-40 °С 10-15 хв. Після ванни хворого обливають теплою водою, витирають простирадлом чи рушником, тепло закутують і вкладають на кушетку на 30-40 хв. Гірчичні ванни роблять на ніч. Протипоказанням є захворювання шкіри.Хлорно-натрієві ванни нормалізують тонус артерій при гіпертонічній хворобі і нейроциркуляторній дистонії (гіпотонічного типу), мають знеболюючу, протизапальну і десенсибілізуючу дії. Під впливом хлорно-натрієвих ванн активується протизгортальнасистема. Призначають при захворюванні опорно-рухового апарату, функціональних захворюваннях центральної нервової системи, гіпертонічній хворобі І-ІІ ст. , варикозному розширенні вен, захворюваннях шкіри (нейродерміт, псоріаз, склеродермія). На ванну об’ємом 200 л необхідно 5-6 кг солі (озерної чи морської). Для розчинення сіль насипають у мішечок і кладуть під струмінь гарячої води, поступово розмішуючи. Залежно від функціонального стану серцево-судинної системи ванна може бути індиферентною або теплою. Тривалість процедури 10-20 хв. Частота приймання через день. Курс лікування 12-15 процедур.Шавлійні ванни призначають як болезаспокійливі при залишкових явищах травм периферичних нервів, опорно-рухового апарату, при хронічних захворюваннях статевих органів у жінок. Їх готують шляхом додавання до води рідкого або згущеного конденсату мускатної шавлії. У ванну добавляють 8-10 л рідкого або 400 г згущеного конденсату шавлії і старанно розмішують. Температура 35-37 °С, тривалість процедури 8-15 хв, курс лікування 12-18 ванн.Лікувальні ванни можна приймати в будь-яку пору дня, краще через 30-40 хв після легкого сніданку, але у разі необхідності можна через 1-2 год після обіду. Якщо хворий стомлений, він повинен відпочити перед прийманням загальної ванни 30 хв і такий самий час після ванни.Лікувальні душі – водолікувальна процедура, при якій на тіло хворого впливають струмені води. Діючими факторами душу є тиск струменя води і термічне подразнення. Короткочасне чергування холодного й гарячого душу діє тонізуюче; тривале – знижує збудливість чутливих і рухових нервів.Дощовий голчастий душ. Вода проходить через душову сітку, в кожний отвір якої вставлені металічні трубки діаметром 0,5-1 мм, утворюючи паралельні гострі струмені. Температура 38-39 °С, тривалість процедури 1-5 хв, тиск 98-147 кПа (1-1,5 ат). Процедуру проводять щоденно, курс лікування 12-15 днів.Душ Шарко – починають з душу віялом (на відстані від пацієнта 3-3,5 м під тиском води 3 ат) 2-3 рази. Струмінь спрямовують на спину, потім на передню поверхню тіла. Після цього направляють компактний струмінь на кожну нижню кінцівку ззаду до поперекової ділянки 2-3 рази, потім струменем обливають спину, руки, бокові і передні відділи грудної клітки. Закінчують процедуру обливанням хворого спереду і ззаду струминою віялом. При проведенні процедури необхідно пам’ятати про можливі травми статевих органів, молочних залоз, хребта, очних яблук. Струмина під високим тиском, спрямована на ліву половину грудної клітки, може спричинити розлади серцевої діяльності. Ослаблений хворий повинен триматися за поручні. Тривалість процедури 1-5 хв, температура 35-25 °С, курс 15-25 процедур. Циркулярний душ – це система вертикальних трубок, які розміщуються колом навколо хворого. Кожна трубка має багато отворів по всій висоті, із яких під тиском виходять струминки води, спрямовані на хворого, що стоїть у центрі. Душ починають при температурі 34-36 °С з поступовим зниженням її в кінці курсу лікування до 25 °С. Тривалість процедури 2-5 хв, процедуру проводять щоденно або через день, на курс 15-20 процедур.Закутування – ефективний метод лікування хворих з функціональними розладами нервової системи, при безсонні, гіпертонічній хворобі І ст., розладах жирового обміну. Перевагою даного методу є доступність процедури для будь-якого лікувального закладу.На дерев’яній кушетці розстеляють дві вовняні ковдри таким чином, щоб їх краї частково накладались один на другий, а вільні краї – звисали з кушетки. На ковдру кладуть широку поліетиленову плівку, на яку вкладають змочене теплою водою простирадло (30-40 °С). Хворий лягає так, щоб простирадло було на рівні потилиці. Далі закривають хворого спочатку одним кінцем простирадла, потім другим; після цього загортають його в поліетиленову плівку, а потім – ковдрою з двох боків, частково підгорнувши її під ноги. В ділянці підборіддя підкладають рушник. В І фазі (10-15 хв) збільшується тепловіддача, спостерігається короткочасне збудження хворого. В ІІ фазі (30-40 хв) спостерігається заспокійлива дія, хворий зігрівається і знаходиться в стані теплового комфорту. В ІІІ фазі тіло хворого перегрівається, підсилюється потовиділення.Для підсилення заспокійливої дії простирадло змочують підігрітим йодобромним розчином. При приготуванні йодобромногорозчину в 1 л води розчиняють 100 г натрію чи калію йодиду і 250 г натрію чи калію броміду. Розчин зберігають у посуді з темного скла. На 10 л води, призначеної для змочування простирадла, додають 20 мл йодобромного розчину і 200 г кухонної чи морської солі.Світлолікування – застосування променевої енергії сонця або штучних джерел світла з лікувальною та профілактичною метою. Світло – це електромагнітні коливання, які поширюються у вигляді квантів або фотонів. Виділяють інфрачервоне випромінювання (ІЧВ), яке має довжину хвилі від 400 мкм до 760 нм, видиме – з довжиною хвилі 760-400 нм і ультрафіолетове – від 400 до 5 нм.У медицині використовують короткохвильову ділянку ІЧВ, яка має здатність проникати в тканини організму на глибину 3-5 см. Тканини поглинають фізичну енергію інфрачервоних квантів і перетворюють її в теплову, яка спричиняє молекулярні зміни, підвищення температури опроміненої ділянки, прискорення фізико-хімічних реакцій. Місцево виникає судинна реакція – короткочасний спазм з наступним стійким розширенням судин, активною гіперемією і підвищенням місцевого кровопостачання. Одночасно судинна реакція виникає в органах і тканинах, які нервово-рефлекторними шляхами зв’язані з ділянкою опромінювання.При дії ІЧВ виникає почервоніння шкіри (теплова еритема), яка зникає через 30-60 хв. Лікувальна дія ІЧВ проявляється загоєнням ран та виразок, зниженням больової чутливості, розсмоктуванням запального інфільтрату, зменшенням м’язового тонусу. Призначають ІЧВ при підгострих і хронічних негнійних запальних захворюваннях суглобів, при захворюваннях органів дихання, при тривало незагоюваних виразках, опіках, відмороженнях.З лікувальною метою використовують стаціонарні, пересувні і настільні лампи ІЧВ. Пересувний інфрачервоний опромінювач – це великий сферичний нікельований рефлектор, що переміщується на штативі навколо осі і по висоті. Пацієнт під час процедури лежить або сидить. Відстань від опромінювача 35-100 см. Тривалість процедури 15-30 хв.Аеротерапія – метод кліматотерапії, який грунтується на впливові відкритого повітря без прямого сонячного опромінювання з лікувальною і профілактичною метою. Аеротерапія передбачає тривале перебування на відкритому повітрі в денний і нічний час (сон) на відкритих верандах, балконах, в спеціальних кліматопавільйонах, прогулянки. Її лікульний вплив пов’язаний з підвищеним кисневим насиченням, ультрафіолетовим опромінюванням і холодовим подразненням (при повітряних ваннах), що сприяє загартуванню організму. Призначають аеротерапію здоровим особам, а також хворим, що перебувають у стадії видужання від хвороб серцево-судинної і дихальної систем. Крім цього, цей метод застосовують при реабілітації хворих після операцій на серці та легенях.Повітряні ванни і напівванни (оголення до пояса) проводять 1-2 рази на день на відкритому повітрі в тіні, на верандах, балконах, у приміщенні з відкритими вікнами у положенні хворого лежачи, напівлежачи чи сидячи. Тривалість ванни і ступінь охолодження дозують за спеціальними таблицями. Розрізняють такі повітряні ванни: холодні (температура повітря становить 0 до +8 ^оС), помірно холодні (від +9 до +16 ^оС), прохолодні (від +17 до +20 ^оС), індиферентні (від +21 до +22 ^оС) і теплі (вище +22 ^оС).Оксигенотерапія – використання кисню з лікувальною метою. Для інгаляційного введення кисню необхідні балон з киснем і редуктором, киснева подушка з гумовою трубкою, краном і мундштуком. Для наповнення кисневої подушки знімають мундштук і, відкривши кран, з’єднують гумову трубку з редуктором кисневого балона та повільно відкривають вентиль редуктора. Після заповнення подушки закривають вентиль редуктора і кран подушки, надягають мундштук. Перед інгаляцією кисню потрібно переконатися в прохідності дихальних шляхів: відсутності в них мокротиння чи блювотних мас. Мундштук протирають спиртом, обгортають вологою марлею і прикладають до рота хворого. Відкривають кран на трубці подушки, кисень під тиском виходить й при вдихові надходить у дихальні шляхи. Швидкість надходження його регулюють краном або натисканням на кут подушки. Хворі добре переносять подачу 4-5 л кисню за 1 хв. Подушки вистачає на 4-7 хв. Зволоження кисню при цьому способі недостатнє і хворі скаржаться на сухість слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. При використанні цього способу інгаляції мають місце значні втрати кисню, неможливо регулювати його концентрацію.Для оксогенотерапії використовують носові катетери або пластикові трубки відповідної довжини і діаметра, які приєднують через трійник до джерела кисню (киснева подушка, кисневий інгалятор, централізована система подавання кисню). Катетери попередньо кип’ятять, змащують стерильною вазеліновою олією і вводять через нижній носовий хід до задньої стінки глотки. Кисень через апарат Боброва (для зволоження) подають із швидкістю 2-3 л за 1 хв.Техніка безпеки при роботі з кисневими балонами. Стиснений газоподібний кисень при стиканні з маслами, жирами, нафтою активно з’єднується з ними, викликаючи вибух. Тому не можна користуватися для відкручування вентиля тканинами зі слідами фарби, жиру чи мастил. У приміщенні, де є кисневі балони, не дозволяється курити, користуватись відкритим вогнем.Балони зберігають у спеціальних нішах, зафіксувавши їх металевими ланцюгами. При транспортуванні балонів слід остерігатися поштовхів і ударів. Потрапляння струменя кисню на слизову оболонку очей при відкритті вентиля балона може спричинити опік і ушкодити зір. У приміщенні, де є кисневі балони, повинні бути вогнегасники.Інгаляцію кисню можна проводити через маску. Маски бувають металеві або пластикові, вигнуті таким чином, щоб при накладанні на обличчя вони закривали рот і ніс. Введення кисню за допомогою маски може здійснюватись за відкритою, напівзакритою або закритою системами. При відкритій системі маска нещільно прилягає до обличчя, і вдихувана газова суміш – це збагачене киснем (до 30 %) атмосферне повітря. Видих відбувається в оточуюче середевище. При інгаляції кисню за напівзакритим методом лише частина вдихуваної суміші надходить у зовнішнє середовище. Економічного використання кисню досягають включенням в систему дихального мішка. З метою запобігання постійному переповненню мішка він обладнаний клапаном викиду, через який видаляється надлишковий об’єм дихальних газів. Маску щільно одягають на обличчя, фіксуючи її гумовими лямками. Дихання відбувається чистим киснем з поверненням у камеру близько 1/3 видихуваного повітря. Кисень при цій системі можна не зволожувати. Час від часу дихальну камеру спорожнюють від конденсованої вологи. Недоліком цього методу є можливе збільшення концентрації вуглекислоти у суміші, яку вдихають.Гіпербарична оксигенація – це лікування киснем під підвищеним тиском у спеціальних барокамерах. Метод дає значне збільшення дифузії кисню у різні середовища організму. При цьому використовуються камери, в яких можливий контроль основних параметрів хворого організму за допомогою моніторів, що знаходяться поза камерою. Контакт між хворим і обслуговуючим персоналом встановлюється візуально через прозору стінку, а також по телефону.Інтрагастральна оксигенотерапіяКрім інгаляційного, використовують також ентеральний спосіб введення кисню у шлунок у вигляді кисневої піни. Остання призначається найчастіше хворим з надмірною масою тіла разом з редукованою дієтою. Перевагою методу є те, що введена в шлунок киснева піна викликає розтягнення шлунка, дає відчуття ситості і пригнічує діяльність харчового центру. Повна людина, вживаючи піну декілька разів на день, не відчуває голоду. Водночас, різке зниження калорійності їжі призводить до мобілізації запасів ендогенного жиру і зниження маси тіла. Крім того, кисень, всмоктуючись із шлунково-кишкового тракту, має позитивний вплив на обмінні процеси в печінці. Хвороби серця і печінки, що часто виявляються у людей з надмірною масою тіла, є показаннями до такого виду оксигенотерапії.Для приготування піни використовують настій шипшини – 200 г сухих ягід заливають 1 л окропу і настоюють до кольору міцного чаю. Можна використовувати також розбавлені на 1/3 водою фруктові соки, збагачені вітаміном С. Як піноутворювач добавляють декілька крапель яєчного білка. Стійка піна без додавання яєчного білка (останній може бути джерелом інфекції – сальмонельозу) утворюється з концентрованого хлібного квасу, який випускається харчовою промисловістю.Для хворих з ожирінням і гіпертонічною хворобою пінять настій лікувальних трав (глоду, болотної сушениці, сечогінного чаю); для хворих із супровідними захворюваннями жовчовивідних шляхів – жовчогінні трави.