Дотримання правил особистої гігієни, зручне ліжко, чиста постіль створюють умови для швидкого одужання хворих і запобігання багатьом ускладненням. Велике значення має правильний догляд за хворими. Що важчий хворий, то складніше за ним доглядати. Тому медична сестра повинна добре засвоїти методику проведення всіх маніпуляцій по догляду за хворим і вміти чітко їх виконувати.
Дотримання основних вимог особистої гігієни забезпечує правильний фізичний розвиток організму і сприяє послабленню несприятливих впливів зовнішнього середовища. Дотримання цих правил забезпечує збереження здоров'я та працездатності, продовження життя людини.
Транспортування хворих. Після приймального відділення хворого направляють у палату. Спосіб транспортування хворого визначає лікар залежно .від важкості стану хворого. Пацієнта, який може самостійно ходити, направляють у відділення пішки в супроводі сестри; для транспортування важкохворих користуються носилками, каталками чи кріслами-каталками.
Носилки з хворим несуть двоє або четверо людей. Якщо немає ліфта, носилки переносять вручну, рухаючись повільно, не в ногу. Ідучи сходами вгору, хворого несуть на носилках головою вперед, причому особи,які йдуть попереду, тримають ручки носилок на опущених руках, а особи, які йдуть позаду, дещо підіймають носилки або тримають ручки носилок у себе на плечах. При спусканні хворого вниз його несуть ногами вперед і трохи піднімають ніжний кінець носилок. Таким чином досягається горизонтальне положення хворого. Носилки застеляють простиралом, а хворого вкривають ковдрою. Білизну змінюють після кожного хворого, ковдри провітрюють, а після хворих на інфекційні захворювання дезинфікують.
Зручніше транспортувати хворого, поклавши носилки на каталку.
При транспортуванні на кріслі-каталці медична сестра нахиляє крісло-каталку вперед, наступивши при цьому на підставку для ніг, допомагає хворому сісти в крісло і опускає крісло-каталку в вихідне положення.
Перекладати важкохворих з кушетки на носилки в приймальному відділенні, а потім з носилок на ліжко в палаті зручніше двом або трьом особам. При невеликій масі тіла хворого це може зробити й одна людина.
Якщо перекладання проводить одна людина, тоді треба хворого тримати однією рукою під лопатками, а другою — під стегнами, а хворий при цьому обхоплює руками шию того, хто перекладає. Якщо хворий не в змозі цього зробити, його перекладають двоє людей. Одна з них підводить руки під шию і лопатки, друга — під сідниці та колінні згини. Ще легше перекладати хворого трьом особам. У цьому випадку одна людина підтримує голову і груди, друга — поперек і стегна, третя — гомілки.
Щоб уникнути зайвих рухів і якомога менше турбувати хворого, необхідно попередньо продумати, як зручніше розмістити носилки відносно ліжка. Існує кілька способів такого розміщення. Перший спосіб: носилки розміщують перпендикулярно до ліжка так, щоб їхній головний кінець підходив до ніжного кінця ліжка. Другий спосіб : носилки ніжним кінцем розміщують перпендикулярно до головного кінця ліжка. При першому та другому способах двоє або троє людей, ставши справа від хворого, одночасно піднімають його, разом з ним повертаються на 90° обличчям до ліжка і обережно вкладають хворого на нього. Якщо площа палати не дозволяє так ставити носилки, тоді їх розміщують паралельно до ліжка. Третій спосіб : носилки розміщують близько до ліжка так, щоб їх головний кінець був біля головного кінця ліжка: Медичні працівники підтягують хворого до краю носилок разом з простиралом, злегка піднімають його і перекладають на ліжко. Проте цей спосіб потребує певних зусиль хворого і не завжди може бути застосований. Четвертий спосіб : носилки розміщують паралельно до ліжка так, щоб їхній головний кінець знаходився біля ніжного кінця ліжка. Медичні працівники стають між носилками і ліжком обличчям до хворого, одночасно піднімають його і, повернувшись на 180°, вкладають на ліжко.
Свідомість хворого може бути ясною чи порушеною. Остання проявляється ступором та комою.
Ступорозний стан, або стан оглушення, може спостерігатись при деяких отруєннях, контузіях. При цьому хворий погано орієнтується в навколишній обстановці, на запитання відповідає з запізненням.
Сопорозний стан, або сплячка, з якої хворий виходить на короткий час при голосному окрику, може виникати при інфекційних захворюваннях, різних інтоксикаціях, при високій температурі тіла.
Коматозний стан, або непритомність. При цьому у людини відсутні рефлекси і реакція на зовнішні подразники, можливі розлади життєво важливих функцій (дихання, серцево-судинної діяльності). Положення хворого в ліжку може бути активним, пасивним і вимушеним.
Активне положення займають хворі при легкому перебігу захворювань або в початковій стадії важких захворювань. При цьому хворий самостійно змінює своє положення в ліжку, сідає, встає, ходить, приймає їжу, проводить заходи особистої гігієни.
Пасивне положення спостерігається у хворих у непритомному стані або у дуже ослаблених осіб. При цьому хворий не може самостійно змінити своє положення (підняти голову, руки) і займає таке положення, якого йому надали.
Вимушене положення займають хворі для полегшення свого стану і зменшення симптомів захворювання (біль, задишка тощо). Наприклад, при запаленні плеври (сухий плеврит) для зменшення болю в грудній клітці хворий лягає на хворий бік — при цьому обмежуються рухи плевральних листків. Під час приступу бронхіальної астми для полегшення дихання хворий займає положення ортопное — сидить, спершись руками на коліна, край ліжка або стоїть біля вікна, спершись руками на підвіконник, трохи нахилившись уперед; при цьому розширюються міжреберні проміжки і мобілізуються допоміжні дихальні м'язи. При виразковій хворобі шлунка для зменшення різкого болю в животі хворі сидять, нахилившись уперед і обхопивши живіт руками, або лежать у ліжку, ноги зігнуті в колінах і притиснуті до живота.
Слід пам'ятати, що не завжди можна судити про важкість захворювання по положенню, яке займає хворий у ліжку. Наприклад, у хворих з сухим плевритом після відповідного курсу лікування минають усі симптоми захворювання і людина видужує. І навпаки, хворі з початковими стадіями раку займають активне положення, і, незважаючи на це, вважаються важкохворими.
Дуже важливе значення має дотримання хворим призначеного йому режиму фізичної активності. В лікувальних закладах режим хворого може бути суворим постільним, постільним, палатним, або напівпостільним, і загальним.
Якщо хворому рекомендовано суворий постільний режим (при інфаркті міокарда) або він не може рухатися і займає пасивне або вимушене положення (відсутня свідомість, параліч), обов'язки доглядаючого персоналу дуже ускладнюються. Тут необхідні терпіння і витримка, доброзичливе й уважне ставлення. Якщо хворим забороняється вставати, сідати, а іноді навіть самостійно повертатися в ліжку, всі санітарно-гігієнічні заходи (вмивання, догляд за порожниною рота, носа, вухами, підмивання, зміна білизни) та годування хворих проводить у ліжку медична сестра. Дуже суворий і тривалий постільний режим, надмірна опіка хворого, позбавлення його від усяких рухів і обов'язків є небажаними.
Тривала фізична нерухомість сприяє зниженню тонусу, порушенню фізіологічних рефлексів і може бути причиною різних ускладнень: застій у внутрішніх органах, закупорка судин, атрофія м'язів, порушення діяльності кишок і сечового міхура, поява пролежнів, пневмонії тощо. Тривалість суворого постільного режиму визначає лікар для кожного хворого індивідуально, залежно від особливостей перебігу захворювання.
При поліпшенні загального стану і відсутності ускладнень лікар змінює хворому режим. Йому дозволяють повертатися в ліжку, сідати, опустивши ноги, виконувати легкі гімнастичні вправи під наглядом медичної сестри.
При напівпостільному режимі хворий може самостійно повертатися, сідати в ліжку і вставати з нього, ходити по палаті. Заходи особистої гігієни, фізіологічні відправлення та прийом їжі проводяться в палаті.
При загальному режимі дозволяється ходити по коридору, приймати їжу в їдальні, приймати гігієнічну ванну або душ, ходити в туалет. У цих випадках догляд за хворим полегшується, оскільки різні заходи щодо гігієни, відправлення фізіологічних потреб він виконує самостійно. Дозволяються прогулянки на свіжому повітрі на території лікарні.
Ліжко хворого та приготування постелі. Оскільки хвора людина більшу частину часу проводить у ліжку, дуже важливо, щоб воно було зручним. Лікарні оснащують двома типами ліжок: звичайними, з пружинною сіткою, і функціональними, які дозволяють надавати хворому різного положення, трохи піднімаючи головний або ніжний кінець. Головними вимогами до лікарняних меблів є зручність і простота, а також можливість проводити вологе прибирання.
Ліжко хворого має бути металевим (нікельованим чи пофарбованим олійною фарбою) або дерев'яним (полакованим) , з рівною, добре натягнутою панцирною сіткою. Ніжки ліжка повинні мати коліщатка, щоб його легше було пересувати.
Для надання хворому зручного положення користуються функціональним ліжком. Воно складається з трьох рухомих секцій. За допомогою ручок, розміщених біля головного і ніжного кінців ліжка, секції ліжка можна піднімати або опускати, надаючи при цьому зручного функціонального положення хворому — тобто такого положення, при якому поліпшується функція хворого органа. Наприклад, при задишці можна підняти головний кінець ліжка і хворий займе напівсидяче положення; при різкому зниженні артеріального тиску головний кінець ліжка опускають до горизонтального рівня, а ніжний кінець ліжка піднімають, покращуючи таким чином кровопостачанні головного мозку.
При відсутності функціонального ліжка для надання зручного положення хворому в ліжку можна користуватись спеціальними підголівниками або підкладати під верхню половину тіла хворого додаткову подушку. Якщо необхідно надати підвищеного положення нижнім кінцівкам, гострий тромбофлевіт, під гомілки підкладають спеціальні підставки або подушки. Ліжка слід розміщувати в палаті на відстані не менш як 1,5 м одне від одного, головним кінцем до стіни. Необхідно забезпечити вільний доступ до хворого з усіх сторін.
Постіль хворого повинна бути чистою, без складок і рубців. Перестеляти її треба двічі на день — вранці та ввечері. Кожного ранку постільну і нічну натільну білизну витрушують і провітрюють, матрац на цей час не застилають, щоб він теж провітрився.
Ліжко застеляють таким чином: поверх сітки кладуть матрац з наматрацником. Матрац повинен бути достатньої товщини, рівним, пружним, без горбів і впадин. Наматрацник необхідно часто чистити, провітрювати, а при необхідності — дезінфікувати. Зверху стелять чисте простирало, краї якого по всій довжині підгинають під матрац так, щоб воно не збиралося в складки.
Для важкохворих, хворих з нетриманням сечі та калу з метою запобігання забрудненню постелі на наматрацник під сідничну ділянку кладуть клейонку, прикріплюючи її до наматрацника, або краї підгинають під матрац. Клейонку можна постелити на простирало, накривши її зверху пелюшкою.
Під голову кладуть дві подушки: нижню — з пір'я, а верхню — з пуху. На кожну подушку надягають окрему наволочку. Подушки слід класти так, щоб нижня лежала прямо і виступала дещо з-під верхньої, а верхня впиралась у спинку ліжка.
Хворому дають ковдру з підковдрою. Бажано, щоб ковдра була бавовняною або вовняною.
Для кожного хворого видають два рушники — для обличчя і для ніг.
Зміна білизни. Змінюють натільну та постільну білизну в стаціонарі один раз на 7—10 днів після гігієнічної ванни і щоразу після забруднення. Відповідає за зміну білизни у відділенні і відправлення брудної білизни в пральню сестра-господиня. Мокру від поту білизну слід прати, сушити її не рекомендується. Щоразу при зміні білизни стежать, щоб простирало і сорочка були добре розправлені, щоб не утворилися грубі згортки, які перешкоджають спокійному сну хворого, а у важкохворих нерідко сприяють утворенню пролежнів.
З метою запобігання передачі СНІДу в лікувальних закладах зміну і збирання брудної білизни необхідно проводити в гумових рукавичках. Білизну, забруднену кров'ю або іншими рідкими виділеннями організму (сеча, харкотиння), необхідно згорнути забрудненою поверхнею до середини і транспортувати в щільних клейончатих мішках. Сортувати білизну в палатах забороняється. Зміна постільної білизни. При зміні постільної білизни важкохворому треба проявляти велику обережність, щоб не завдати йому додаткового болю і страждання. При - зміні постільної білизни, якщо дозволяють умови і стан хворого, краще посадити його на стілець або перекласти на інше ліжко чи кушетку. Якщо це неможливо, зміну білизни проводять без перекладання хворого. Для зміни простирала лежачим хворим існує кілька способів. Перший спосіб. Треба підготувати чисте простирало, по довжині наполовину згорнуте валиком. Трохи піднявши голову хворого, забрати подушку. Хворий сам (або за допомогою осіб, які доглядають за ним), повернувшись на бік, відсувається на край ліжка. Частину простирала що звільнилося, згортають валиком по довжині ліжка, а на його місце розстелюють чисте, так щоб його вільний край дещо звисав з ліжка. Після цього хворий повертається на спину, а потім на другий бік і займає частину ліжка, накриту чистим простиралом. Забруднене простирало забирають і розправляють чисте. Краї простирала підгортають під матрац. Під голову хворого кладуть подушку.
Другий спосіб. У тих випадках, коли хворому не можна повертатися на бік, зміну простирала проводять поперек ліжка. Для цього чисте простирало згортають по ширині. Трохи піднявши верхню половину тіла хворого, забирають подушку і згортають брудне простирало з-під голови і спини. На його місце розкочують приготовлене чисте простирало. На чисте простирало кладуть подушку і опускають на неї голову хворого. Піднімаючи почергово таз, а потім стегна і гомілки хворого, згортають валиком брудне простирало і вслід розкочують валик чистого. Після цього краї простирала підгортають під матрац. Третій спосіб. Чисте простирало з двох боків по ширині згортають валиком до середини. Подушку з-під голови хворого забирають. Брудне простирало згортають двома валиками від голови і від ніг до середини ліжка і акуратно, забирають. На його місце підкладають під таз хворого приготовлене свіже простирало і розправляють його в напрямку до голови і до ніг. Краї простирала підгортають під матрац. Під голову кладуть подушку.
Зміна натільної білизни. Сорочку скидають таким чином. Спершу легкими рухами, які найменше турбують хворого, підтягають сорочку ззаду до потилиці, а спереду — до грудей. Після цього, піднявши руки хворого, скидають сорочку через голову, а потім послідовно звільняють руки. Надягають сорочку у зворотному порядку: спершу на руки, потім через голову, далі легкими обережними рухами стягують по спині та грудях і акуратно розправляють.
Якщо у пацієнта хвора одна рука, рукав знімають спочатку зі здорової, а потім — з хворої руки, а надягають у зворотному порядку, починаючи з хворої кінцівки. Якщо хворому необхідний цілковитий спокій, то користуються сорочкою, яка має розріз уздовж усієї спини. Надягають її лише на руки, а краї закладають під спину і розправляють.
Догляд за шкірою. Дуже важливим є утримання тіла хворого в чистоті. При цьому мається на увазі чистота не лише шкіри, але й волосся, нігтів, вух, очей, носа, порожнини рота. Шкіра бере участь у процесі дихання, регуляції температури тіла і обміні речовин. Вона захищає організм від шкідливих зовнішніх впливів. Головною умовою нормальної життєдіяльності шкіри є її чистота. Виділення потових і сальних залоз, змішані з відпадаючим поверхневим роговим шаром шкіри і пилом, постійно відкладаються на шкірі і перешкоджають нормальному перебігу фізіологічних процесій. Забрудненість шкіри сприяє розмноженню мікробів, у тому числі й хвороботворних. Шкіра виділяє піт, з яким з організму виводяться вода і відпрацьовані, навіть шкідливі для організму речовини. Одночасно з випаровуванням поту з поверхні шкіри відбувається і віддача тепла організму. Розвинута в шкірі система нервів робить її важливим органом чуття.
Головними засобами очищення шкіри є вода та мило. Очищаючи шкіру від забруднення, водні процедури справляють загальний оздоровчий вплив на організм людини. Вони заспокоюють нервову систему, посилюють обмін речовин, дихання і кровообіг. Хворий, який не перебуває на постільному режимі, повинен митися теплою водою з милом під душем або у ванні не рідше одного разу на тиждень. У теплу пору року при підвищеній пітливості слід обмивати тіло частіше. Відкриті частини тіла потрібно мити щодня ранком та ввечері, а руки — кожного разу перед прийманням їжі і при забрудненні, особливо після випорожнень. Детально підготовку та проведення гігієнічної ванни та душа описано в розділі І.
Хворим, яким призначено постільний режим, допомагає митися медична сестра. Якщо хворий може сісти в ліжку, йому подають тазик, а воду поливають на руки з глечика. У випадку, коли пацієнт лежить нерухомо у ліжку, його лице, шию і руки миють губкою, кінцем рушника, ватою чи м'якою чистою ганчіркою, змоченими теплою перевареною водою або одним із дезинфікуючих розчинів (розчином оцту з розрахунку 1—2 столові ложки оцту на 0,5 л води, етиловим спиртом, наполовину розведеним водою, одеколоном, камфорним спиртом). Для цього один кінець рушника змочують водою чи дезинфікуючим розчином, злегка віджимають і протирають шкіру в такій послідовності: обличчя, за вухами, шию, спину, передню частину грудної клітки, руки. Особливу увагу звертають на складки шкіри, місця тертя і посиленого потіння (пахові складки, статеві органи, ділянка шкіри навколо заднього проходу, під молочними залозами у жінок та ін.). Після вмивання в такому ж порядку шкіру ретельно протирають чистим сухим рушником.
У важкохворих при недостатньому догляді виділення (кал, сеча, піт) скопичуються і подразнюють шкіру, а нерідко є причиною різних запальних процесів. Тому важкохворих підмивають 2—3 рази на день, особливо після фізіологічних відправлень. Якщо підмивання проводять у палаті, хворого необхідно відгородити ширмою. Підмивають хворих теплою перевареною водою, слабким розчином перманганату калію, розчином фурациліну (1:5000) або іншими дезинфікуючими розчинами. Розчин мас бути теплим (30—32 °С). Для підмивання необхідно мати глечик, клейонку, судно, корнцанг або пінцет і лоток зі стерильними ватними кульками.
Протирають послідовно лобок, статеві губи, промежину, ділянку анального отвору. При цьому щоразу беруть чисту ватну кульку, а використану викидають у судно. Після цього сухими ватними кульками в тому самому напрямі, щоб не занести інфекцію з ділянки заднього проходу в сечовий міхур і статеві органи, промокальними рухами витирають шкіру. Судно і клейонку забирають і дезинфікують їх 0,5 % розчином хлорного вапна або 1 % розчином хлораміну. Для цього клейонку двічі (з інтервалом 15 хв) протирають дезинфікуючим розчином, а судно звільняють від вмісту, добре промивають гарячою водою з порошком і замочують у дезинфікуючому розчині на 60 хв. Чисті продезинфіковані судна зберігають у туалетних кімнатах у спеціальних комірках. У важкохворих чисте судно може постійно знаходитись під ліжком.
Мужчин підмивати легше. Хворий лежить на спині, ноги зігнуті в колінах і дещо розведені. Під сідниці стелять клейонку, підкладають судно і направляють струмінь води на промежину і пахові складки. Ватною кулькою протирають шкіру і складки, а потім сухим тампоном витирають їх насухо. Якщо є опрілості в пахових складках, то після протирання Їх змащують вазеліном або яким-небудь іншим жиром.
Зопрілості частіше бувають у повних людей. У більшості випадків вони виникають у пахових складках і стегново-калитковій ділянці; причиною їх часто є хвороботворні гриби. Профілактика опрілості полягає в підтриманні чистоти тіла і припудрюванні тальком. Названі частини тіла слід обмивати мильним розчином або 3 % розчином борної кислоти, обсушувати рушником, а потім припудрювати. Час від часу ці ділянки можна змащувати 1 % розчином брильянтового зеленого з наступним припудрюванням.
Щоб запобігти виникненню опрілості у дітей, необхідно обмивати шкіру кожного разу після її забруднення сечею чи калом, особливо в місцях складок, і припудрювати ці місця дитячою присипкою або тальком.
При виникненні опрілості необхідно деякий час не користуватися клейонкою. Місце опрілості потрібно обмити 2—3 % розчином перманганату калію чи борної кислоти, а потім припудрити. Замість присипок з метою запобігання лікування опрілості з успіхом застосовують олію (очищену лляну, оливкову, мигдалеву), риб'ячий жир тощо.
Ноги хворим треба мити не рідше, ніж один раз на 2—З дні, звертаючи особливу увагу на міжпальцьові складки. Важкохворим у ліжко ставлять таз з теплою водою. Для цього матрац підгинають. Після миття шкіру ніг насухо витирають.
Нігті на руках та ногах коротко підстригають не рідше одного разу на тиждень, найкраще після гігієнічної ванни. Слід пам'ятати, що під довгими нігтями скопичується бруд, який, потрапляючи в їжу, може спричинити ряд захворювань. Підстригають нігті маленькими ножицями так, щоб не поранити шкіру.
Пролежні, їх профілактика та лікування. У ослаблених хворих, які тривалий час перебувають у ліжку, можуть утворюватись пролежні. Пролежень (змертвіння, некроз) — це дистрофічні, виразково-некротичні зміни шкіри, підшкірної основи і навіть окістя та кістки, які розвиваються внаслідок порушення місцевого кровопостачання та іннервації.
Утворюються пролежні там, де шкіра тривалий час стискається між кісткою і ліжком. При лежанні хворого на спині пролежні утворюються переважно в ділянці потилиці, лопаток, хребта, крижової кістки, ліктів і або п'яток. Якщо хворий лежить на боці або на животі, некротизуються ділянки великих вертлюгів, колін та передні поверхні гомілок.
Першою ознакою пролежнів є блідість шкіри з наступним почервонінням, набряком та відшаруванням епідермісу. Потім з'являються пухирі і шкіра некротизується. Для профілактики пролежнів рекомендується: 1) змінювати положення хворого через кожні 2 год, якщо дозволяє його стан; 2) після кожного прийому їжі, але не менше трьох разів протягом дня, струшувати простирало, щоб у ліжку не було крихт; 3) стежити за тим, щоб на постелі та білизні не було складок; 4) важкохворим необхідно під сідниці підкладати надувний гумовий круг, на який надягають наволочку, а під лікті та п'ятки — ватно-марлеві круги; 5) стежити за чистотою шкіри, для цього двічі на день обмивати теплою водою шкіру на тих ділянках, на яких найчастіше утворюються пролежні, а потім протирати ці місця ватним тампоном, змоченим одним із розчинів, що наведені нижче: 10 % розчином камфорного спирту, 0,5 % розчином нашатирного спирту, 1 % розчином саліцилового спирту, 40 % розчином етилового спирту, одеколоном, слабким розчином оцту (1 столова ложка на склянку води); 6) щодня кварцувати шкіру спини та сідничних ділянок; 7) шкіру в місцях мацерації обмивати холодною водою з милом, протирати 70% спиртом і припудрювати тальком; 8) при почервонінні шкіри періодично розтирати її сухим рушником для поліпшення кровообігу і змащувати 5—10 % розчином калію перманганату.
Пухирі змащують брильянтовим зеленим, потім накладають суху асептичну пов'язку. При обмеженому некрозі змертвілі тканини видаляють, рану закривають стерильною серветкою, змоченою розчином хлораміну або фурациліну. В міру очищення рани переходять на мазеві пов'язки (1 % синтоміцинова мазь, 10 % стрептоцидова мазь).
Приєднання інфекції у таких хворих може призвести до сепсису і стати причиною смерті.
Догляд заволоссям. Медична сестра вранці та ввечері повинна розчісувати волосся тим хворим, які не можуть це зробити самостійно. У кожного хворого має бути індивідуальний гребінець. Жінкам волосся розчісують і заплітають у косу. Не можна розчісувати волосся гребінцем з гострими зубцями, бо вони подразнюють і пошкоджують шкіру. Краще користуватися щіткою, яка, до того ж, поліпшує кровообіг у шкірі голови. Коротке волосся розчісують, рухаючи гребінець від коріння волосся до його кінця. Довге волосся краще розчісувати в декілька прийомів. Спочатку розчісують кінці волосся, а потім поступово переходять ближче до шкіри. При захворюваннях, які потребують тривалого перебування в ліжку, волосся краще коротко обстригти.
Голову миють один раз на 7—10 днів під час прийняття гігієнічної ванни. Якщо волосся жирне, можна користуватися твердою водою, яка містить багато солей. Коли ж воно сухе, треба користуватися м'якою водою. Тверду воду можна пом'якшити тривалим кип'ятінням або додаванням до неї питної соди чи бури 1/4 чайної ложки соди або 1 чайну ложку бури на 1 л води). Щоб волосся добре промилося, користуються дитячим милом або шампунями.
Важкохворим голову миють у ліжку. Трохи піднявши головний кінець, ставлять таз на сітку ліжка. Голову нахиляють назад і, поливаючи воду з глечика, миють. Намиливши голову, розтирають шкіру голови, потім споліскують, насухо витирають і розчісують. Потім голову пов'язують хусткою, щоб не допустити переохолодження.
Догляд за порожниною рота. Слід пам'ятати, що залишені в порожнині рота харчові залишки розкладаються і можуть призвести до запалення його слизової оболонки. Щоб запобігти цьому, хворий вранці перед прийманням їжі та ввечері перед сном повинен чистити зуби за допомогою зубної щітки пастою чи порошком, а також полоскати рот перевареною водою після кожного прийому їжі. Зубна щітка має рухатися на зубах верхньої щелепи згори вниз, а на зубах нижньої щелепи — знизу вгору, так найкраще видаляються частинки їжі, що застряли між зубами. Для полоскання рота хворі можуть користуватися знезаражуючими розчинами: підсоленою водою (1/4 чайної ложки солі на склянку води); розчином перманганату калію (1 кристалик на склянку води), 2 % розчином борної кислоти або гідрокарбонату натрію.
Важкохворим туалет ротової порожнини проводять медичні працівники 2 рази на день. Для цього користуються невеликою гумовою грушею, наповненою слабким антисептичним розчином, пінцетом або корнцангом, шпателем, ватними кульками, марлевими серветками, теплою кип'яченою водою або одним із антисептичних розчинів (5 % розчином борної кислоти, 2 % розчином натрію гідрокарбонату, слабким розчином перманганату калію). Спочатку порожнину рота ополіскують розчином, а потім обережно протирають язик, зуби, ясна і губи. Щоб протерти язик, його кінець обгортають стерильною марлевою серветкою і знімають наліт з язика ватним тампоном, змоченим антисептичним розчином, затиснувши його пінцетом або корнцангом. Після цього іншим тампоном протирають внутрішні й зовнішні поверхні зубів, відтягнувши при цьому шпателем щоки. Кожний зуб протирають окремо зі всіх сторін, особливо біля шийки. Внутрішню поверхню щік не протирають,, а верхні корінні зуби протирають особливо ретельно, шпателем відтягнувши щоку. Після цієї процедури хворий ополіскує рот теплою водою.
Якщо хворий не може самостійно прополоскати рот, медична сестра проводить зрошування (промивання) порожнини рота. Промивання порожнини рота проводять шприцом Жанс, гумовим балоном або за допомогою кухля Есмарха. Крім цього, необхідно підготувати клейончатий фартух, лоток, шпатель і один з антисептичних розчинів (2% розчин борної кислоти — 1 чайна ложка на склянку води, розчин перекису водню — 1 чайна ложка на склянку води, розчин фурациліну 1:5000 та ін.).
Хворому надають напівсидячого положення з дещо нахиленою вперед головою, щоб рідина не потрапляла в дихальні шляхи. Шию і груди закривають клейончатим фартухом, а під підборіддя підставляють лоток, який притримує сам хворий. Медична сестра відтягує шпателем почергово праву та ліву шоки і струменем рідини зрошує порожнину рота. Під тиском рідини відбувається механічне вимивання частинок їжі. Кухоль Есмарха має знаходитись на 1 м вище від голови хворого — цим забезпечується достатня сила струменя рідини.
У важкохворих, особливо після операцій на органах черевної порожнини при наявності постійного назогастрального зонду, порушується процес самоочищення порожнини рота. При відсутності повсякденного догляду за порожниною рота у хворих швидко розвивається катаральний стоматит — запалення слизової оболонки рота, який проявляється слинотечею, болем, особливо під час прийому їжі, іноді кровоточивістю. Для лікування стоматиту проводять зрошування ротової порожнини та аплікації.
Аплікація — накладання стерильних марлевих серветок, змочених у дезинфікуючому розчині (0,1 % розчин фурациліну, 2 % розчин хлораміну) або лікувальному розчині (відвар ромашки), на 3—5 хв. Процедуру повторюють кілька разів на день.
При запальних процесах слизової оболонки порожнини рота доцільно періодично полоскати рот 0,5 % розчином хлораміну, 2 % розчином натрію гідрокарбонату або 1 % розчином натрію хлориду. Для профілактики запалення коловушної залози рекомендують також жувати суху цитринову шкірочку або жувальну гумку.
Для запобігання утворенню тріщин на губах їх змащують вазеліном або гліцерином. Зубні протези хворий повинен виймати на ніч, обмивати водою за допомогою зубної щітки і зберігати до ранку загорнутими в марлю або в склянці води. Вранці, перш ніж вставляти в рот, їх потрібно обмити свіжою водою.
Догляд за очима. Щоразу при вмиванні обличчя обмивають звичайно вушні раковини і повіки. Якщо на слизовій оболонці повік є виділення, то вони засихають і утворюють кірочки, які склеюють повіки та вії. Кірочки треба змочити теплим антисептичним розчином (2 % розчин борної кислоти, розчин риванолу 1:5000, 0,02 % розчин фурациліну), ізотонічним розчином хлориду натрію або міцною завіскою чаю. Для цього на очну щілину накладають змочену цими розчинами і згорнуту в кілька разів чисту марлю або зрошують око за допомогою очної піпетки. Після розм'якшення кірки легко видаляються.
Промивання очей при скопиченні гною проводять за допомогою спеціальної скляночки — ундинки, а за її відсутності користуються стерильними марлевими серветками.
Перед проведенням процедури медична сестра повинна помити руки з милом, кінчики пальців протерти спиртом. Щоб промити очі за допомогою ундинки, в неї наливають теплий антисептичний розчин. Хворий бере скляночку за ніжку, нахиляється над нею так, щоб повіки знаходились у скляночці і, притиснувши її до шкіри, піднімає голову, притримуючи скляночку рукою. Рідина при цьому не повинна витікати з ундинки. Медична сестра просить хворого часто поморгати протягом 1 хв, а потім, нахилившись уперед, поставити скляночку на стіл. Змінюючи розчин у скляночці на свіжий, повторюють процедуру 8—10 разів.
Аналогічно проводять лікувальні очні ванночки.
При відсутності ундинки для промивання очей медична сестра готує стерильний лоток, 8—10 стерильних марлевих серветок, один з антисептичних розчинів або міцну заварку чаю. Очі промивають у напрямі від зовнішнього кута ока до внутрішнього, по ходу сльози. Не слід протирати очі пальцями, оскільки при цьому легко можна внести інфекцію.
Догляд за вухами. Вушна сірка являє собою видозмінений продукт потових залоз шкіри зовнішнього слухового проходу.
Ходячі хворі самостійно миють вуха під час щоденного ранкового туалету. Важкохворим медична сестра 2—3 рази на тиждень проводить туалет зовнішніх слухових проходів за допомогою ватних турунд (невеликі жмутки вати, намотані на кінець сірника). Турунду краще змочити в 2 % розчині борної кислоти, соди чи в свіжій перевареній воді. Щоб почистити вухо, лівою рукою відтягують вушну раковину назад і вгору, а правою обережно вводять турунду в зовнішній слуховий прохід і легкими обертальними рухами очищають його. Якщо сірка не відходить, можна закапати в зовнішній слуховий прохід 2—3 краплі 3 % перекису водню за допомогою звичайної очної піпетки. Після розм'якшення сірки її легко можна видалити ватною турундою. Цю процедуру слід проводити обережно, щоб не поранити шкіру зовнішнього слухового проходу, а тим більше барабанну перетинку. У випадку невдачі не можна насильно продовжувати видалення сірки турундою, а потрібно звернутися до лікаря-отоларинголога, щоб видалити засохлу сірку за допомогою промивання слухового проходу.
Догляд за носом. Ходячі хворі під час ранкового туалету самостійно очищають носові ходи. Важкохворим щоранку це робить медична сестра за допомогою ватної турунди. При утворенні у носі кірок їх не слід здирати, оскільки це може викликати кровотечу. Крім того, після здирання утворюються нові кірки, ще товщі, і тримаються вони ще міцніше. Щоб розм'якшити кірки, треба ввести в кожну ніздрою трохи борного вазеліну або гліцерину. Через 2—3 хв ватною турундою обертальними рухами кірки видаляють.
При нежиті ніс витирають м'якою носовою хустинкою або рушником. Терти шкіру біля входу в носову порожнину не треба, слід лише прикладати м'яку тканину до шкіри, осушуючи її. Щоб запобігти подразненню шкіри виділеннями, що витікають з носа, її потрібно змащувати вазеліном.
Комментариев нет:
Отправить комментарий